Артем Кузьменко, Партнер
Де проходить межа між звичайною поведінкою гравця та фінансовою операцією, яка потребує додаткової перевірки? І хто має визначати цю межу: держава, оператор азартних ігор чи система фінансового моніторингу?
Ці питання набувають особливої актуальності після ухвалення Міністерством фінансів України наказу № 496, яким оновлено критерії ризиків легалізації (відмивання) доходів, зокрема для організаторів азартних ігор.
На перший погляд, ідеться про чергове уточнення регуляторних вимог. Проте практичне значення документа може виявитися набагато ширшим. Фактично держава деталізує моделі фінансової та ігрової поведінки, які можуть свідчити про використання грального бізнесу для переміщення коштів, приховування їхнього походження або проведення узгоджених операцій.
І хоча сама мета таких змін не викликає заперечень, механізм їх практичного застосування породжує низку запитань. Адже ефективний фінансовий моніторинг має виявляти реальні ризики, а не перетворювати будь-яку нетипову поведінку гравця на підставу для підозри.
Що саме змінює Мінфін?
Наказ № 496 доповнює та уточнює чинні критерії ризиків, затверджені наказом Мінфіну № 465 від 28 грудня 2022 року. Особливу увагу приділено операціям, у яких ігрова діяльність потенційно може використовуватися не за своїм безпосереднім призначенням.
Серед відповідних ознак можна виділити систематичне поповнення ігрового балансу невеликими сумами, якщо сукупність таких операцій може свідчити про спробу уникнути фінансового моніторингу. Також ідеться про використання сторонніх рахунків для поповнення балансу або отримання виплат, передачу доступу до особистого кабінету третім особам, використання декількох облікових записів, а також накопичення чи транзит коштів через ігровий баланс.
Окремий блок критеріїв стосується власне ігрової поведінки. Це скоординовані ставки, навмисні програші, створення умов для виграшу інших гравців, серії синхронних ставок та ознаки маніпулювання результатами спортивних або кіберспортивних змагань.
З погляду протидії відмиванню коштів такий підхід цілком зрозумілий. Азартні ігри потенційно можуть використовуватися як інструмент для надання коштам видимості законного походження. Наприклад, коли гроші проходять через ігрову платформу, а згодом повертаються під виглядом виграшу чи повернення залишку коштів. Саме тому фінансовий моніторинг у цьому секторі є необхідним елементом державного регулювання.
Однак наявність ризикової ознаки ще не означає, що конкретна операція є незаконною або пов’язаною з відмиванням коштів. І це, на мою думку, принциповий момент.
Проблема не в переліку ознак, а в їх інтерпретації
Уявімо звичайного гравця, який кілька разів на тиждень поповнює свій баланс невеликими сумами. Для однієї людини це може бути цілком свідомим способом контролювати власні витрати на розваги. Замість внесення значної суми одразу вона обирає невеликі поповнення, виходячи зі свого бюджету. Для іншої подібна модель може бути елементом дроблення фінансових операцій із метою уникнення контролю. Зовні поведінка може виглядати однаково. Але її економічний зміст і реальний рівень ризику будуть різними.
Аналогічна ситуація зі ставками на спортивні події. Якщо декілька гравців одночасно роблять ставки на однаковий результат, чи означає це, що їхні дії узгоджені? Не обов’язково.
Популярна спортивна подія, зміна коефіцієнтів або поява нової інформації про склад команди закономірно можуть спричиняти схожі рішення багатьох незалежних гравців.
Водночас серія синхронних ставок у поєднанні з іншими обставинами вже може бути підставою для поглибленого аналізу. Такими обставинами можуть бути пов’язані облікові записи, збіг технічних характеристик або незвична структура виграшів.
Різниця полягає саме в контексті.
Те саме стосується програшів. Азартні ігри за своєю природою передбачають ризик втрати коштів. Тому повторювані програші самі собою не доводять наміру передати гроші іншому учаснику гри.
Для такого висновку необхідно оцінювати значно ширший комплекс обставин.
Фінансовий моніторинг не повинен працювати за принципом, коли будь-яка незвична поведінка автоматично вважається підозрілою. Нетиповість має бути приводом для аналізу, а не його результатом.
Чи можуть різні оператори по-різному оцінювати однакову поведінку?
Один із найцікавіших аспектів оновлених критеріїв стосується самостійності операторів. Нормативне регулювання передбачає, що суб’єкти первинного фінансового моніторингу визначають у своїх внутрішніх документах межі застосування критеріїв, які містять кількісні або оціночні характеристики. Йдеться, зокрема, про поняття «систематичне поповнення», «короткий період», «високі ставки», «серії синхронних ставок», «спільні IP-адреси» та інші подібні ознаки.
Сама по собі така модель не є недоліком.
Навпаки, ризик-орієнтований підхід передбачає, що оператор має враховувати специфіку власної діяльності, клієнтську базу, характер продуктів і структуру фінансових операцій. Очевидно, що універсальна кількісна межа не завжди однаково ефективно працюватиме для різних бізнес-моделей.
Проте тут виникає інша проблема.
Що буде, якщо одна й та сама поведінка гравця в одного оператора вважатиметься нормальною, а в іншого потребуватиме поглибленої перевірки?
Наприклад, один оператор вважатиме певну кількість поповнень протягом дня звичайною практикою, тоді як інший включатиме аналогічну активність до переліку операцій підвищеного ризику.
Формально обидва можуть діяти відповідно до власних внутрішніх процедур. Але для гравця наслідки будуть різними.
Це не означає, що всі оператори повинні застосовувати абсолютно однакові алгоритми. Проте, на мою думку, держава має забезпечити достатню передбачуваність регуляторних очікувань.
Самостійність оператора повинна означати можливість професійно оцінювати ризик, а не свободу довільно визначати, яка поведінка клієнта є підозрілою.
Для цього важливі зрозумілі методологічні підходи, належне документування рішень і послідовна наглядова практика. Автоматизація не повинна замінювати професійне судження
Ще один практичний виклик пов’язаний із технологічною стороною фінансового моніторингу.
Великі онлайн-оператори працюють зі значними масивами транзакцій. Перевіряти кожну операцію вручну неможливо, тому автоматизовані системи виявлення ризикових моделей є необхідними. Вони можуть аналізувати частоту поповнень, зміну платіжних інструментів, взаємозв’язки між обліковими записами, характер ставок і динаміку руху коштів.
Але автоматизований сигнал не можна ототожнювати з обґрунтованою підозрою.
Система може зафіксувати декілька поповнень за короткий проміжок часу. Вона може визначити, що двоє гравців користувалися однією IP-адресою. Або виявити схожі ставки на одну спортивну подію.
Усе це може бути корисною інформацією для фінансового моніторингу.
Проте кожна така ознака потребує належної інтерпретації.
Наприклад, спільна IP-адреса може виникати внаслідок використання однієї мережі декількома особами. Сама по собі вона не доводить узгодженості їхніх дій.
Відповідно, надмірна залежність від автоматичних алгоритмів здатна створювати значну кількість хибнопозитивних спрацювань.
Наслідком можуть стати додаткові перевірки, зайве навантаження на комплаєнс-підрозділи, затримки в обслуговуванні клієнтів та погіршення користувацького досвіду. При цьому справді складні схеми відмивання коштів можуть залишатися поза увагою, якщо система орієнтована переважно на формальні індикатори.
Тому автоматизація має допомагати фахівцю приймати рішення, але не підміняти собою оцінку всіх обставин.
Відповідальність оператора: виявити ризик недостатньо.
Найбільш суттєвий наслідок оновлення критеріїв полягає у підвищенні вимог до якості внутрішньої системи оцінювання ризиків.
Оператору недостатньо просто включити нові ознаки до внутрішніх документів і налаштувати відповідні автоматичні повідомлення. Потрібно забезпечити, щоб кожне рішення щодо ризикової операції було обґрунтованим, послідовним і належним чином задокументованим.
Чому певна поведінка була віднесена до ризикової? Які саме обставини враховувалися? Чи аналізувалася попередня історія операцій клієнта? Чи існували додаткові ознаки, які посилювали або, навпаки, знижували рівень ризику? Чи відповідали вжиті заходи встановленому ризику?
Саме відповіді на такі запитання характеризуватимуть реальну якість фінансового моніторингу.
Важливо також розмежовувати виявлення ризикової ознаки, проведення додаткової перевірки та ухвалення рішення про підозрілість операції. Це різні етапи, які не повинні автоматично зливатися в один.
Окремої уваги потребує питання захисту добросовісних клієнтів.
Оператор має виконувати вимоги законодавства, але водночас мінімізувати випадки необґрунтованого обмеження доступу до послуг.
При цьому йдеться не про розкриття клієнтам внутрішніх алгоритмів контролю чи конфіденційної інформації щодо фінансового моніторингу. Йдеться про належну якість процедур, пропорційність заходів та можливість перегляду рішень у випадках, коли це допускається законодавством.
Інакше виникає ризик, що система почне оцінювати власну ефективність не за якістю виявлених схем, а за кількістю сформованих сигналів.
Регуляторне навантаження і конкуренція з нелегальним ринком
Не можна ігнорувати економічний аспект цих змін.
Легальні організатори азартних ігор уже несуть витрати на ліцензування, податкове адміністрування, ідентифікацію та перевірку клієнтів, забезпечення відповідальної гри, інформаційну безпеку й виконання вимог фінансового моніторингу.
Деталізація критеріїв ризику означатиме для багатьох операторів необхідність перегляду внутрішніх політик, оновлення програмного забезпечення, переналаштування систем моніторингу та додаткового навчання працівників.
Це об’єктивні витрати, які є частиною діяльності на регульованому ринку.
Проте важливо, щоб такі витрати були співмірними з реальними ризиками та результатами відповідних заходів.
Особливо з огляду на те, що нелегальні оператори можуть узагалі не виконувати встановлених державою вимог.
У результаті виникає певний парадокс.
Ліцензований бізнес інвестує ресурси в контроль, перевірку клієнтів і документування операцій, тоді як нелегальний сегмент може пропонувати користувачам значно менш контрольоване середовище.
Це аж ніяк не аргумент проти посилення фінансового моніторингу.
Але це аргумент на користь комплексної державної політики, яка одночасно забезпечуватиме належний контроль за легальними операторами та ефективну протидію нелегальному ринку. Адже регулювання, яке створює дедалі більше зобов’язань лише для тих, хто вже працює в правовому полі, не завжди досягає бажаного результату.
Що варто зробити операторам?
Операторам доцільно проаналізувати готовність власних систем фінансового моніторингу до застосування уточнених критеріїв.
Передусім варто переглянути внутрішні методики оцінювання ризиків та визначення кількісних і оціночних меж.
Не менш важливо перевірити логіку автоматизованих систем, які аналізують платіжну та ігрову поведінку клієнтів.
Особливу увагу я б приділив процедурі переходу від автоматично виявленої ознаки до рішення відповідального працівника. Саме на цьому етапі виникатиме найбільше практичних питань.
Крім того, доцільно передбачити регулярний аналіз хибнопозитивних спрацювань і перегляд внутрішніх критеріїв на основі фактичних результатів їх застосування.
Ще одним важливим напрямом має стати взаємодія бізнесу з регуляторами щодо тлумачення критеріїв, які допускають різні підходи.
Галузеві роз’яснення, практичні приклади та узгоджені методологічні орієнтири могли б суттєво зменшити регуляторну невизначеність.
І це було б корисно не лише операторам, а й державі.
Тому що передбачувані правила значно легше виконувати, контролювати та захищати.
Головне не кількість підозр, а якість їх обґрунтування. Посилення механізмів протидії відмиванню коштів у гральному бізнесі є правильним кроком. Легальний ринок не повинен використовуватися для маскування незаконних фінансових операцій. І держава має право вимагати від його учасників належних процедур контролю.
Водночас потрібно чітко усвідомлювати, що фінансовий моніторинг не повинен перетворюватися на систему автоматичного пошуку порушників серед усіх клієнтів.
Його основне призначення полягає в управлінні ризиками.
А ризик-орієнтований підхід вимагає не лише вміння помічати нетипові операції, а й здатності відрізняти потенційно небезпечну поведінку від звичайної економічної активності.
Наказ № 496 робить критерії деталізованішими. Але сама деталізація ще не гарантує ефективності.
Результат залежатиме від того, як саме оператори застосовуватимуть ці критерії, наскільки обґрунтованими будуть їхні рішення та чи сформується послідовна практика регуляторного нагляду.
Ключове питання полягає не в тому, чи зможе оператор знайти підозрілу ознаку. Значно важливіше, чи зможе він переконливо пояснити, чому за конкретних обставин ця ознака свідчить про реальний ризик.
Саме тут проходить межа між формальним виконанням регуляторних вимог і справді ефективним фінансовим моніторингом.
І саме від того, де ця межа буде проведена на практиці, значною мірою залежатиме баланс між безпекою фінансової системи, правами добросовісних гравців та можливістю легального грального бізнесу працювати в передбачуваному регуляторному середовищі.
