У жовтні цього року Prosus N.V. (Нідерланди) та її “дзеркало” Naspers (ПАР), глобальна високотехнологічна компанія, яка володіє, зокрема, сервісом OLX, продала один зі своїх бізнесів – російський інтернет-ресурс безкоштовних об’яв Avito.ru.
Що важливо, продала його дуже швидко – лише за п’ять місяців (зазвичай продаж такого активу триває від двох до п’яти років) і втричі дешевше, ніж коштує ресурс – лише за $2,5 млрд.
Продажу передувала кількамісячна критика Prosus за небажання йти з російського ринку після повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Розповім, як громадська організація, яку ми заснували разом з однодумцями, із травня по листопад судилася із цим високотехнологічним гігантом щодо оголошень про винаймання військових на війну в Україні через Avito.ru.
Через сайт оголошень – на війну
Я більш ніж 10 років працюю із класифайдами і давно знаю проєкт Avito.
Треба розуміти, що аудиторія таких сервісів безкоштовних оголошень – у нашому випадку Avito – набагато ширша, ніж аудиторія будь-яких, навіть суперпопулярних медіа. Дані SimilarWeb показують, що щоденна відвідуваність лише вебверсії Avito вища за РБК чи “РИА Новости”. А з урахуванням мобільних додатків – вища в рази.
Це розуміють далеко не всі через віддаленість від цього бізнесу. Але така реальність.
Реклама через популярний класифайд доходить до своєї потенційної аудиторії набагато швидше, ніж через інші ресурси.
На початку березня я звернув увагу на те, що через сотні оголошень на Avito активно наймають військових.
Ці оголошення – на той момент їх було кілька сотень – отримували десятки тисяч переглядів, насамперед через неадекватно високу зарплатню, еквівалентну $3-4 тис. (150-220 тис. російських рублів). Треба розуміти, що “звичайна зарплата” військового в Росії в чотири-п’ять разів нижча за ту, що пропонували в цих об’явах.
Військових наймали переважно без зазначення про “участь у війні в Україні”, але під час швидкого листування рекрутери прямо писали, що можливість заробити гроші – це відрядження на “СВО”.
Завдяки знайомствам із менеджерами багатьох міжнародних компаній, через приватні канали ми намагалися зв’язатися з Avito, щоб видалити ці вакансії. Певних успіхів навіть вдалося досягти, але чимало вакансій все ще залишалися активними на сервісі.
Наприкінці березня нам вдалося достукатися до топ-менеджерів Prosus із нашими вимогами зняти ці оголошення. Але їхня позиція на той момент була така: так, ми підтримуємо Україну, але продовжуємо працювати в Росії та не можемо кинути команду в кілька тисяч співробітників.
І взагалі, ці об’яви не мають питомої ваги серед усієї кількості оголошень. Начебто ми переоцінюємо їхній вплив на війну в Україні.
Я порахував, скільки осіб могли винайняти через ці об’яви – це нескладно, якщо знаєш процес зсередини і статистика переглядів відкрита. Розуміючи конверсію, я припустив, що це могло б бути 100 людей на день, з тією аудиторією, яка в них є. 500 активних об’яв, 350 переглядів кожної об’яви на день у середньому.
Кожен дев’ятий перегляд може робити контакт.
Тобто близько 3 тисяч осіб на місяць могли знайти роботу на війні в Україні через Avito.
Така ось арифметика, яка підштовхнула до думки про посилення тиску на Prosus.
Підготовка до подання позову
Зазначу, що на той момент чимало українських активістів, у тому числі з ІТ-середовища, вже відстежували і робили відомими широкому загалу компанії, які продовжували працювати в РФ попри санкції та офіційну позицію міжнародних організацій.
Найпотужніше працювала команда ініціативи Dont Fund Russian Army, яка додала Naspers/Prosus до списку компаній, які спонсорують війну. Це був репутаційний тиск.
Ми вирішили вдатися до судового процесу. Юридичними підставами були:
– концепція “Duty of care” – коли материнська компанія відповідає за дії компанії, якою володіє. Складна у доведенні, але варто було спробувати;
– публічна політика дотримання прав людини, задекларована Prosus, яку, на наш погляд, порушували;
– міжнародні документи, які визнавали цю війну незаконною. Логічно, що якщо війна є незаконною, то й оголошення про наймання військових на цю війну є незаконними, як і їхнє розміщення.
Але хто буде позивачем? Ми зверталися до українців, які через війну опинилися в Нідерландах. Більшість із них на той момент були морально виснажені й не хотіли йти із позовом до суду країни, яка їх прихистила.
Також поспілкувалися з трьома громадськими організаціями, які допомагали українцям, збирали гуманітарну допомогу. Вони висловили побоювання, що через цей позов матимуть складнощі у своїй діяльності.
Тоді я і ще двоє українців, один з яких опинився в Нідерландах саме через війну, вирішили зареєструвати нову громадську організацію, яку назвали “Жертви війни в Україні” (Ukrainian Victims of war). За її статутом вона створена винятково для того, щоби боротися з потенційними міжнародними спонсорами війни, в тому числі – судовими інструментами.
Після цього ми були готові йти з позовом в Амстердамський окружний суд, що й зробили нарешті у травні.
Позов був колективний – нам увесь цей час допомагали десятки людей, лідери думок економічного фронту, волонтери, місцеві активісти, які виходили на акції протесту.
Також ми заздалегідь підготували підтримку колективного позову – онлайн-петицію на change.org, яку за підтримки українських активістів підписали 50 тисяч людей з десятків країн, хоча ми попередньо розраховували на 3-5 тисяч.
Ще за місяць до подання позову нам порекомендували першокласну адвокатську компанію в Нідерландах. Вони попросили не розголошувати їхню назву, тому без імен. Почався юридичний процес: листи, зустрічі, перемовини із Prosus, які принципово не змінили позицію власника.
Власне, нам не залишили вибору.
Суд, апеляція і продаж
Колективний позов відрізняється від звичайного: у ньому громадська організація діє від імені багатьох осіб. Це свідчить про те, що справа стосується великої кількості людей.
Наші адвокати реально подавали дані підписників онлайн-петиції до суду на підтримку суспільної важливості позову, адже колективний позов – це особливий потужний і досить рідкісний тип позову, для якого є свій окремий онлайн-реєстр.
Після нас від липня, наприклад, було лише п’ять колективних позовів до того ж Амстердамського окружного суду, зокрема проти Google і KLM.
У позові ми просили:
– Зобов’язати власника прибрати незаконні оголошення;
– Гарантувати дотримання цих правил новим власником сервісу, бо Prosus на момент суду оголосив, що продаватиме Avito.
І ми, звичайно, хотіли відкритого судового слухання з максимальним розголосом.
Але на запит відповідача суддя зробила судовий процес закритим. Я особисто брав участь у засіданні в онлайн-форматі, яке тривало чотири години, але, на жаль, не можу поділитися купою цікавих подробиць.
У рішенні суду перемогою для нас було визнання оголошень про наймання військових незаконними. Але повністю наші вимоги суд не задовольнив.
Ми подали апеляцію так швидко, як змогли. Але за кілька днів до апеляційного розгляду дізналися, що Prosus завершив угоду з продажу Avito. Новими власниками ресурсу стала Kismet Capital Group російського бізнесмена Івана Тавріна.
Було б зухвало говорити про те, що саме наша діяльність призвела до продажу Avito втричі дешевше довоєнної вартості і змусила Prosus вийти з російського ринку. Я вважаю, власник поплатився за свою гальмівну реакцію і небажання боротися.
Як на мене, було б краще, якби Prosus залишився в Росії та намагався боротися з державою, маючи актив, потужніший за будь-який інший суто медійний.
Працюємо далі
Кілька висновків після першого досвіду позову до суду в Європі:
– Судовий процес (краще – публічний) створює серйозний тиск на іноземних власників російських сервісів. Це гра за цивілізованими правилами їхніх держав і західної культури в цілому.
– Якщо є підстави і юридичний партнер – варто судитися з компаніями, які спонсорують війну.
– Звісно, судові системи різняться, але в Нідерландах за кілька тижнів реально ініціювати колективний судовий процес, підкріпивши його підписами з петиції на Change.org.
Цей кейс надихнув нас на подальшу роботу. Наразі ГО “Жертви війни в Україні” готує документи ще для кількох майбутніх позовів.
Один із них – продовження кейсу з вакансіями вже у партнерстві з українською юридичною фірмою ETERNA LAW. Цього разу – проти ще одного з потужних сервісів оголошень в РФ – hh.ru, де зараз більше двох тисяч активних об’яв про наймання військових: на охорону Запорізької АЕС, для участі в бойових діях тощо.
Тобто реклама війни досі йде на повну.
У цього ресурсу немає єдиного власника, як у Avito, але його акції до лютого цього року торгувалися на NASDAQ і є у портфелях багатьох інвестиційних фондів.
Навіщо це мені та моїм однодумцям?
Навіть через дев’ять місяців від початку повномасштабного вторгнення деякі міжнародні компанії не готові втратити прибуток з російського ринку і визнати помилкою продовження співпраці з державою-терористом.
Під час цієї війни не може бути “nothing personal just business”. Не можна декларувати захист прав людини, підтримувати Україну у її визвольній боротьбі і одночасно підтримувати державу, яка тероризує не тільки сусідів, але й увесь світ, не докладаючи зусиль, щоб запобігти цьому – як мінімум, банити оголошення про наймання військових.
Якщо вирішили працювати, то хоча б спробуйте протидіяти тероризму зсередини.
Джерело: Європейська правда
