23 вересня Верховна Рада України ухвалила в другому читанні так званий закон «про олігархів» – «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)».
279 голосів підтримки в залі забезпечила не тільки майже в повному складі «Слуга народу» (229 голосів), але й асоційовані з різними потенційними учасниками переліку олігархів групи «За Майбутнє» (18) і «Довіра» (15) та частина фракції «Голос» (11).
Головним наративом при прийнятті закону було обмеження впливу олігархів та великого бізнесу на політичне та економічне життя країни, адже сам президент Володимир Зеленський називає антиолігархічний закон «історичним шансом на побудову цивілізованих і чистих відносин між великим бізнесом і державою». Водночас експерти та критики зазначають, що окремою мотивацією команди президента Зеленського в прийняті цього закону можуть бути створення чергового інструменту ручного управління державою та підготовка до зачистки медійного простору перед балотуванням на другий президентський строк.
Ручне управління та перемога політичної необхідності над буквою закону проявилися і в самому голосуванні за законопроєкт у другому читанні.
По-перше, друге читання відбулося ще до отримання результатів розгляду законопроєкту Венеційською комісією, висновок якої очікується в середині грудня.
По-друге, за ініціативою представника президента в Конституційному суді члена фракції «Слуги народу» Федора Веніславського Верховна Рада застосувала спеціальну процедуру розгляду, не визначену прямо в Регламенті. Ця процедура передбачала голосування залом за «визначальні» правки, заздалегідь погоджені Комітетом без можливості опозиції обговорювати та ставити на голосування альтернативні правки. Варто наголосити, що така безпрецедентна процедура в разі її успішності може тепер бути використана і для інших законів.
По суті самого закону критикують три основні моменти:
– Наділення РНБО надмірними повноваженнями у визначенні списку олігархів при відсутності прозорої процедури та практичних критеріїв. Експерти застерігають, що за вказаними критеріями олігархом може бути визнаний будь-який представник великого бізнесу з активною громадянською або політичною позицією.
– Складність практичної реалізації обмежень, накладених на олігархів, та зумовлена цим потенційна вибірковість їх застосування. Це, зокрема, і визначення реальних бенефіціарів активів, і звітування чиновників про зустрічі не лише з учасниками списку, а і з так званими представниками, і поняття участі в політичному житті.
– Недостатність економічних заходів боротьби зі зловживанням монопольним становищем та значним економічним впливом.
Саме поєднання недоліків законопроєкту та неоднозначність процедури його прийняття створює суттєві ризики для процесу деолігархізації та закону зокрема.
1. Наділення РНБО повноваженнями, не визначеними в Конституції, та порушення окремих норм Регламенту під час голосування є підставою для звернення опозиції до Конституційного Суду. Враховуючи затяжний конфлікт Офісу президента з судовою гілкою влади та коло зацікавлених сторін, спрогнозувати результат розгляду такого звернення доволі складно.
2. Ризик суттєвих коментарів від Венеційської комісії щодо фінального тексту закону створить додатковий тиск для перегляду норм закону ще до вступу його в дію через 6 місяців після підписання. Очікується, що комісія розкритикує політичне рішення Президента підпорядкувати визначення статусу олігарха собі в особі РНБО, яка є повністю залежною від президента.
3. Голова Верховної Ради Дмитро Разумков висловив позицію, що поспіх у прийнятті призвів до прийняття взаємовиключних правок у законопроєкті, а отже, відповідно до Регламенту, він має бути направлений у зал для переголосування і виправлення помилок. Водночас заступник Голови Руслан Стефанчук наполягає на тому, що технічні помилки будуть виправлені при направленні Закону на підпис Президентові. А це – додатковий привід оскаржувати його в суді.
4. Підпорядкування всього процесу деолігархізації президентській вертикалі не лише створює ризики її суб’єктивності, але й може призвести до її зупинки при зміні політичного керівництва країни.
Таким чином залишається відкритим питання, чи вистоїть у довгостроковій перспективі ініціатива президента Зеленського і чи буде вона ефективно впроваджена в дію. Однак вже зараз можна сказати, що вона в жодному разі не може підміняти системні реформи судової та правоохоронної систем та посилення антимонопольного законодавства.
