Корпоративний договір як ефективний інструмент управління бізнесом

Як мінімізувати суперечки між сторонами за виняткових умов

Криза – це перевірка на міцність. У партнерстві, як і в сімейних стосунках, криза або зміцнює відносини, об’єднуючи сторони в боротьбі за виживання, або виявляє проблеми, які раніше залишалися прихованими.

Корпоративні конфлікти є давно відомим феноменом у бізнес-середовищі. Що складніша структура управління підприємством і чим більше учасників у корпоративному управлінні, то більше інтересів стикається між собою. Про деталі структури корпоративного договору та механізми, які можуть бути застосовані для мінімізації виникнення суперечок між сторонами за виняткових умов, для Mind розповіли партнер ETERNA LAW Артем Кузьменко та молодші юристки юридичної компанії Ельміра Шевченко й Анна Мирошниченко.

Навіщо потрібен корпоративний договір і до чого тут Стів Джобс?

Прикладами найпоширеніших причин, які часто призводять до суперечок між партнерами є:

• оформлення бізнесу на іншу особу (номінальний власник);
• паритетна структура власності  50 на 50;
• неправильна первісна оцінка внесків партнерів у бізнес;
• невиправдані очікування;
• фінансові проблеми або фінансовий успіх;
• перехід бізнесу до спадкоємців;
• нерозподілені ролі партнерів у бізнесі;
• різні групи інтересів;
• недовіра.

Наприклад, 1985 року Стів Джобс, співзасновник Apple, був звільнений через конфлікт із тодішнім CEO Джоном Скалі. Джобс запросив Скалі в компанію у 1983 році, але їхні відносини швидко зіпсувалися після того, як два нові продукти – Lisa й Macintosh – не виправдали очікувань щодо продажів. Спроба Джобса усунути Скалі через раду директорів обернулася проти нього самого.

Причиною конфлікту стала також керівницька манера Джобса. Його авторитарний стиль і конфлікти з командою викликали занепокоєння ради директорів, яка вважала, що він ще не готовий бути CEO. Цей випадок ілюструє, що чітко визначені ролі й механізми розв’язання конфліктів могли б запобігти такому розвитку подій.

Для успіху та сталого розвитку бізнесу вкрай важливо мати ефективні механізми для чіткої регламентації відносин між партнерами й управління підприємством без будь-яких непорозумінь. Дієвим інструментом, який сприятиме в цьому є корпоративний договір.

Як працюють корпоративні договори в Україні?

З 2018 року укладення корпоративних договорів в Україні стало законодавчо врегульованим у зв’язку з внесенням змін до закону «Про акціонерні товариства» та прийняття закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». В сучасному розумінні корпоративним договором є безвідплатний письмовий договір, за яким учасники товариства зобов’язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації.

Практика укладення корпоративного договору в Україні набирає обертів, судова практика з кожним днем з’являється все більше судових рішень та правових позицій щодо належних сторін договору, процесу передачі часток, зміни складу учасників, порядок виходу учасника тощо. Це свідчить про визнання судами договору як регулятора відносин всередині компанії щодо погодження волі та інтересів сторін, забезпечення захисту їхніх прав і законних інтересів, запровадження ефективних механізмів управління, недопущення економічних втрат та конфліктів.

Дозволяючи врегулювати низку потенційних корпоративних конфліктів і безвихідних ситуацій, які виникають між учасниками товариства, корпоративний договір може закріплювати низку домовленостей між партнерами щодо: розподілу часток, правил голосування з окремих питань, напрямків розвитку бізнесу, правил залучення інвестицій та опціонів, виплат дивідендів, сценаріїв розірвання відносин у разі припинення співпраці, обов’язку сторін узгоджувати придбання або відчуження частки за заздалегідь визначеною ціною та/або в разі настання виключних обставин тощо.

Корпоративне управління

В Україні структура корпоративного управління товариства може складатися з ради директорів, наглядової ради (у разі утворення) та виконавчого органу. Однак, залежно від статуту та організаційної форми, можливі й інші варіації корпоративного управління. Наприклад, деякі компанії можуть мати одноособовий виконавчий орган (генерального директора) або колегіальний (правління), а також додаткові комітети, що відповідають за конкретні питання, такі, як аудит або винагорода.

Учасники можуть погоджувати в корпоративному договорі порядок реалізації своїх корпоративних прав щодо здійснення корпоративного управління. Це означає, що учасники товариства можуть домовитися про конкретні кроки або механізми управління в рамках договору, наприклад про порядок голосування на загальних зборах з певних питань і прийняття рішень у разі відсутності осіб, вирішення конфліктів, формування керівних органів та встановлення вимог до кандидатів, порядок розподілу прибутків і збитків, розрізнення прав для мажоритаріїв та міноритаріїв, а також обмеження в розпорядженні частками тощо. Положення корпоративного договору можуть передбачати певний порядок дій у майбутньому – протягом дії корпоративного договору.

Продаж часток та визначення їхньої ринкової вартості

Корпоративний договір не є підставою для переходу права власності на частку у статутному капіталі, однак відповідно до ч. 3 ст. 7  закону про ТОВ та ТДВ може погоджувати порядок визначення умов, на яких учасник має право або зобов’язаний купити або продати участь у статутному капіталі, а також визначати випадки, коли таке право чи зобов’язання наявне.

Корпоративний договір не є підставою для зміни зобов’язань, а лише обирає порядок реалізації вже наявних на сторінці корпоративних зобов’язань, які випливають саме з договорів, які спрямовані на набуття таких корпоративних прав (купівлі-продажу, дарування).

Користуючись свободою договору, при цьому не суперечачи закону та статуту, при врегулюванні питань щодо продажу часток можна використовувати механізми давно відомі в англійському праві. Зокрема, впровадити механізми спільного продажу часток, відомі в міжнародній практиці як tag along right (право міноритарного учасника приєднатися до продажу частки мажоритарним учасником) і drag along right (право мажоритарного учасника вимагати, щоб міноритарний учасник продав свою частку разом із мажоритарним учасником), а також процедури розв’язання спірних ситуацій (Deadlock).

Стратегії виходу є ключовим елементом управління бізнесом, що дозволяє учасникам планувати та реалізовувати свої наміри щодо залишення компанії у разі настання тригерної події, як-от достроковий вихід, смерть, недієздатність, звільнення тощо.

Так, судовою практикою аналізувалась незаконність виходу учасника з товариства. Підписуючи корпоративний договір його сторони взяли на себе зобов’язання реалізувати своє право на вихід не тільки на власний розсуд, а й у відповідному порядку та в певні строки, а саме шляхом надіслання повідомлення за 10 днів до дати виходу та ініціювання перемовин.

Нагадуємо, що, згідно з п. 1 ст. 24 закону про ТОВ та ТДВ, учасник товариства, частка якого у статутному капіталі товариства становить менше 50%, може вийти з товариства у будь-який час без згоди інших учасників. Учасник в цій справі мав менше 50%, проте, незважаючи на це, судом було вирішено визнати нікчемність заяви про вихід учасника з товариства та скасувати всі подальші дії щодо реєстраційних процедур і зміни розміру статутного капіталу.

Актуальним питанням є спадкування корпоративних прав у зв’язку зі смертю учасника. Закон про ТОВ та ТДВ містить положення ст. 23, які регулюють процес передачі частки та переважне право на вступ спадкоємця до товариства, однак не визначає, хто керуватиме корпоративними правами до моменту прийняття спадщини. Корпоративним договором може бути врегульовані питання процесу керування, вчинення товариством переліку дій у разі смерті та включення спадкоємців до складу учасників (наприклад, за умови підписання ними корпоративного договору), розподілу прибутку для ефективної діяльності компанії у зв’язку з настанням тригерної події.

Досить часто при звільненні директора виникають конфліктні ситуації між учасниками щодо процедури звільнення за власним бажанням і подальшого здійснення управління діяльністю компанії. З останньої судової практики випливає, що, дотримуючись вимог закону та статуту товариства, за власним бажанням директор повинен скликати загальні збори учасників шляхом направлення повідомлення про скликання загальних зборів учасникам товариства з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень. Однак що робити в разі неявки учасників або відсутності  ухваленого рішення про припинення? На наш погляд, такі випадки мають бути врегульовані в корпоративному договорі шляхом визначення переліку подальших дій директора задля уникнення безвихідної ситуації (Deadlock).