Нещодавно у Казахстані у рамах виконання доручення президента Токаєва створили комісію з демонополізації економіки при уряді РК. Вона розглядатиме зокрема питання передачі до держвласності необґрунтовано приватизованих об’єктів у сферах телекомунікації, залізничної інфраструктури, медіа та в інших галузях.
Цей процес має величезний інтерес у різних аспектах, у тому числі й правовому. Щоб не допускати перегинів та підриву інституту приватної власності, потрібно зберігати максимальну об’єктивність та точність в оцінках стосовно кожного потенційно необґрунтовано приватизованого об’єкта. Особливо враховуючи, що раніше, починаючи з початку 1990-х, визначальним терміном, що характеризує державну економічну політику, був термін «роздержавлення», коли країна з низки об’єктивних та суб’єктивних причин прагнула якнайшвидше передати у конкурентне середовище держпідприємства та зняти їх зі свого балансу .
На нашу думку, сьогодні ключовим терміном щодо повернення необґрунтовано приватизованих об’єктів у держвласність є слово «необґрунтовано». Перевірка обґрунтованості має бути комплексною та охоплювати три аспекти.
Перший – наскільки взагалі стратегічно правильним і справедливим було прийняття рішень щодо приватизації у тих чи інших галузях або передачі тих чи інших об’єктів саме обраній групі осіб чи особі. У даному випадку цілком логічно поставити під сумнів взагалі законність самих нормативно-правових актів та їхня відповідність національним інтересам, загальноприйнятим практикам та основам законодавства. Це досить фундаментальний та дуже важливий пласт роботи. Вважаємо, що робота в рамах даного аспекту має бути прозорою, зрозумілою та доступною. Дуже важливо забезпечити прозорість процесу, тобто дуже просте та чітке пояснення процесів перегляду. Такий підхід повністю відповідає концепції «чує держави».
Другий – обґрунтованість приватизації з точки зору дотримання нормативно-правових актів, що вже діяли на той момент. Очевидно, що в даному випадку необхідно проводити індивідуальне та детальне розслідування та вивчення кожного питання. Іншими словами, для розуміння того, як був приватизований той чи інший об’єкт, необхідно детально вивчити нормативно-правове середовище, що діяло в період приватизації, та перевірити, чи дотримано відповідних норм законодавства при приватизації об’єкта.
Третій – визначення дотримання взятих на себе зобов’язань, зокрема інвестиційних, контрактів і процедур. У рамах цієї роботи дуже важливо не допустити будь-яких протиріч з іншими нормативно-правовими актами, особливо актами верхнього рівня (кодекси, закони, укази тощо) та міжнародними договорами. Відповідно, має бути проведена ревізія таких актів щодо співвіднесення з цілями та спрямованістю роботи з повернення необґрунтовано приватизованих об’єктів.
Для цього доведеться проаналізувати великий перелік нормативно-правових актів:
– наказ президента від 5 березня 1993 року №1136 «Про організаційні заходи щодо перетворення державних підприємств на акціонерні товариства»;
– постанова уряду від 14 січня 1997 року № 65 «Про секторні програми приватизації та реструктуризації» (зі змінами та доповненнями станом на 16.04.2013 р.);
– постанова уряду від 24 жовтня 2000 року №1587 «Про перелік об’єктів державної власності, що не підлягають приватизації» (зі змінами станом на 11.04.2013);
– постанова кабінету міністрів від 23 квітня 1993 року №328 «Про затвердження Положення про перетворення державних підприємств на акціонерні товариства відкритого типу»;
– наказ Державного комітету з приватизації від 11 березня 1996 року №16 «Про затвердження інструкції щодо застосування положення «Про порядок продажу державних пакетів акцій на аукціонах», затвердженого постановою Державного комітету РК із приватизації №37 від 07.02.96 року;
– Закон «Про роздержавлення та приватизацію» від 22 червня 1991 року № 695-XII;
– Закон «Про приватизацію» від 23 грудня 1995 року №2721;
– наказ президента від 5 березня 1993 року №1135 «Про Національну програму роздержавлення та приватизації в Республіці Казахстан на 1993-1995 роки (II етап)»;
– наказ президента від 28 квітня 1992 року №732 «Про заходи щодо активізації роботи з роздержавлення та приватизації власності у галузях матеріального виробництва»;
– постанова президента КазРСР від 13 вересня 1991 року №444 «Про Програму роздержавлення та приватизації державної власності у Казахській РСР на 1991-1992 рік (I етап)»;
– постанова уряду від 17 листопада 1995 року №1565 «Про приватизацію підприємств нафтогазової галузі»;
– постанова уряду від 6 травня 1996 року №562 «Про затвердження Положення з оцінки вартості об’єктів приватизації»;
– постанова уряду від 27 лютого 1996 року №246 «Про Програму приватизації та реструктуризації державної власності в Республіці Казахстан на 1996-1998 роки»;
– постанова уряду від 31 січня 1996 року №126 «Про порядок проведення закритих тендерів із продажу об’єктів приватизації»;
– постанова кабінету міністрів від 9 липня 1993 року №582 «Про Державний приватизаційний фонд Республіки Казахстан».
Деприватизація, або перегляд результатів приватизації на всіх етапах, можливі. У той самий час державі вже на цьому етапі бажано мати чи виробити у процесі повернення об’єктів концептуальне бачення – як далі використовувати ці об’єкти: залишати у власності держави чи проводити нову приватизацію.
Підсумуємо: ставлення до цієї роботи як до суто технічної, на наш погляд, є надто спрощеним розумінням поставленого завдання і може закінчитися формальним і поверхневим результатом, який не призведе до справжніх реформ. Навпаки, ширше розуміння та висвітлення такої роботи як значного політичного кроку та сигналу до серйозних інституційних реформ допомогло б надати значущості та підвищило б рівень довіри з боку населення та інвесторів.
Джерело: Forbes KZ
