Анастасія Аксьонова, молодша юристка юридичної фірми ETERNA LAW
Від початку вторгнення росії в Україну все більша кількість людей змушена покинути свої домівки та шукати притулку в інших країнах. Станом на дату цієї статті з України виїхало більше 4 млн. громадян, щоб отримати захист від російської воєнної агресії, і очевидно, що це число росте щодня. Кожен самостійно вирішує, якою процедурою скористатись для легального перебування за кордоном під час бойових дій в Україні. А про те, які наразі існують варіанти, поговоримо далі.
Статус тимчасового захисту
Цікавий факт: статус тимчасового захисту – це не новий інститут, запроваджений у зв’язку з війною в України. Директива №2001/55/ЄС «Про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та несення їх наслідків» була схвалена ще 20 липня 2001 року (Директива), однак застосовується вперше.
Дія Директиви поширюється на всі держави Євросоюзу, за винятком Данії. Документ визначає, що тимчасовий захист є винятковим заходом для надання негайного та тимчасового захисту переміщеним особам з країн, що не входять до ЄС, і тим, хто не може повернутися до своєї країни походження в безпечних і довготривалих умовах, зокрема, через війну.
Право на отримання тимчасового захисту мають:
– громадяни України та члени їх сімей, переміщені з 24 лютого 2022 року;
– особи без громадянства, громадяни третіх країн, які мали в Україні статус біженця, або еквівалентний захист та члени їх сімей, переміщені з 24 лютого 2022 року;
– громадяни третіх країн, які на законних підставах проживали в Україні до 24 лютого 2022 року, зокрема на підставі чинного дозволу на постійне проживання, та наразі не можуть повернутись до країни свого громадянства (наприклад, білоруси).
Водночас, кожна держава-член ЄС може розширювати даний перелік на свій розсуд. Так, деякі країни ЄС включили до переліку також громадян України, які виїхали до ЄС до 24 лютого 2022 року з різних причин (навчання, відрядження, або ж відпустка), але через війну не мають змоги повернутися додому.
Відповідно до Директиви термін тимчасового захисту становить один рік, тобто до 04 березня 2023 року, та двічі може бути автоматично подовжений на шість місяців, якщо не зникнуть причини надання такого захисту, але максимум до одного року – до 04 березня 2024 року. При цьому Єврокомісія може продовжити вказаний термін ще на один рік – до 04 березня 2025 року, або ж припинити тимчасовий захист у разі завершення воєнних дій в Україні та можливості безпечного повернення її громадян.
У той же час, не слід забувати, що Директива носить рекомендаційний характер, а отже термін дії тимчасового захисту може відрізнятися в залежності від того в якій країні ви знаходитесь. Так, деякі країни вже встановили свої терміни: Польща – 18 місяців з моменту звернення, Чехія – 1 рік з моменту подачі заяви, Словаччина – до 31 грудня 2022 року, а Угорщина – до 01 червня 2022 року, рішення про подовження строку будуть прийматися додатково за необхідності.
Принциповим є те, що статус тимчасового захисту особи отримують відразу після перетину кордону автоматично. Вони можуть залишатися в країні, в яку в’їхали, або можуть переміститися в ту країну ЄС, де їм зручніше знайти місце проживання, де живуть їх родичі чи знайомі тощо.
Процес отримання статусу тимчасового захисту є досить швидким та максимально спрощеним. Загалом питаннями тимчасового захисту займаються різні органи, в залежності від обраної країні. Так, в Австрії цей процес включає реєстрацію особи для отримання тимчасового захисту, а також реєстрацію місця проживання в Центрі збору даних та консультацій Австрії. В Німеччині – реєстрацію особи в управлінні у справах біженців, отримання дозволу на проживання та реєстрацію в службах соціального захисту. В Італії реєстрацією осіб, що потребують тимчасового захисту займається поліція тощо.
Варто наголосити, що надання тимчасового захисту не означає автоматичне отримання статусу біженця. У той же час особа, яка отримала тимчасовий захист, не позбавлена права отримати статус біженця в порядку, встановленому законодавством держави її перебування.
У рамах тимчасового захисту особа може розраховувати на такі міри захисту: (і) прав проживання в країні, в якій вона звернулась за тимчасовим захистом; (іі) доступ до праці, який можна отримати одразу з моменту звернення за отриманням захисту; (ііі) доступ до житла; (іv) медичну допомогу; (v) соціальна допомогу; (vi) доступ до освіти дітям та підліткам.
При цьому важливо знати, що перелічені права надаються особі на весь період дії тимчасового статусу, але тільки на території держави-члена ЄС, в якому отримано такий статус.
Водночас, отримавши статус тимчасового захисту, особа не позбавляється права пересуватися державами ЄС. Зокрема, протягом 90 днів можливо знаходитися поза межами країни, яка надала вам статус тимчасового захисту. Щобільше, в будь-який час особа може без проходження додаткових процедур безперешкодно повернутись до держави громадянства, – у такому разі статус тимчасового захисту буде скасовано.
Тож, беззаперечно, у разі якщо особа має намір повернутись в Україну після закінчення військових дій, оптимальним варіантом для такої особи буде отримання тимчасового захисту, адже сама процедура є швидкою, а всі права та міри захисту будуть надані особі негайно, на відміну від тривалої процедури оформлення статусу біженця.
Статус біженця
Отримання притулку, відоме також як «статус біженця», є механізмом міжнародного захисту, який регулюється такими основними міжнародними документами, як Женевська конвенція про статус біженців 1951 року (Конвенція про статус біженця) та Дублінська конвенція 1990 року.
Відповідно до положень Конвенції про статус біженця статус біженця застосовують до людей, яких переслідують індивідуально через соціальну, політичну, расову належність тощо. Це індивідуальне право, яке надається після спеціальної адміністративної та юридичної процедури, що визначає, чи є у вас обґрунтована небезпека бути переслідуваними.
Так, за отриманням статусу біженця може звернутись особа, яка:
– має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, релігії, громадянства, політичних поглядів;
– знаходиться за межами країни своєї національної належності;
– не в змозі, або не бажає користуватися захистом своєї країни;
– або особа, яка не має громадянства;
– знаходиться за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій;
– не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок побоювань переслідування.
У свою чергу, Дублінська конвенція закріпила, що особа може клопотати про отримання статусу біженця виключно в першій безпечній країні, кордони якої вона перетнула. З огляду на закритий повітряний простір на території України, в більшості випадків просити притулку особа може виключно в державах, в яких є спільний кордон з Україною. У разі якщо особа перетне кордони кількох країн і попросить притулку у країні, яка не межує з Україною, її буде депортовано до держави, кордони якої з Україною вона перетнула вперше.
Статус біженця не є автоматичним, задля його отримання необхідно пройти досить тривалу (щонайменше 6 місяців) адміністративну процедуру, проте в деяких випадках строк може бути подовжений або скорочений.
У цьому контексті варто наголосити, що сама по собі подача заяви на отримання статусу біженця ще не гарантує його отримання – рішення буде прийматися індивідуально в кожному випадку та врахуванням конкретних підстав для надання відповідного статусу.
На час розгляду заяви особі-заявнику надається житло (як правило, це спальне місце в центрі для біженців), медична та фінансова допомога, проте вона не має права на вільне пересування до прийняття рішення та визначення її статусу. Але головною особливістю на час розгляду заяви є те, що протягом 6 місяців (інколи більше) особа не може працевлаштовуватись, навіть якщо до цього часу особа жила та працювала в цій державі.
У випадку наявності у особи статусу тимчасового захисту у період розгляду заяви на отримання притулку кожна країна самостійно визначає, чи може особа, що подала заяву продовжувати користуватись перевагами статусу тимчасового захисту в період розгляду заяви, чи ні.
Після завершення розгляду заяви, особи, які отримали статус біженця, можуть користуватись такими ж благами і привілеями, що й громадини країни, в якій вони отримали притулок. Зокрема, можливість (і) отримати посвідку на проживання, що буде діяти як мінімум 3 роки, (іі) вільно пересуватися в межах ЄС, (ііі) працевлаштування, (іv) визнання українських дипломів тощо.
При цьому, статус біженця гарантує право безстрокового проживання на території відповідної держави, а припинення війни в Україні не буде автоматичною підставою для його позбавлення. Строк, на який видається посвідчення біженця, відрізняється в різних країнах, хоча передбачає право поновлення на аналогічний строк. Водночас, статус біженця може бути відкликаний одразу, коли з’являються докази, які вказують на те, що є підстави для його перегляду.
У чому різниця?
Для того щоб визначити, який саме статус в державі перебування краще обрати: статус тимчасового захисту чи статус біженця, – пропонуємо порівняти обидва їх між собою за основними критеріями.
Отже, хоч і критерії для надання тимчасового захисту та статусу біженця відрізняються, кожна з них має свої переваги та недоліки, і одного правильного варіанта не існує – для кожного він буде свій. Якщо особа зацікавлена в невідкладному отриманні соціальної підтримки та захисту, а також в терміновому поверненні на територію України по закінченню війни, то, безумовно, отримання статусу тимчасового захисту буде оптимальним. Якщо ж особа не має наміру повертатися та хоче залишитися в ЄС, тоді є сенс спробувати отримати статусу біженця.
Джерело: ЛІГА:ЗАКОН
