Співавтор: Ганна Шойко, інтерн юридичної фірми ETERNA LAW
Військова інтервенція росії проти України є одним з найбільш явних та беззаперечних порушень Статуту Організації Об’єднаних Націй з моменту набуття ним чинності. Відповідно до даних Офісу Генерального прокурора станом на 31 березня розпочато 3457 кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів, вчинених армією російської федерації на території України.
Окрім абсолютно жахливих та зрозумілих наслідків таких дій, виникає інша, менш помітна, тенденція: у медіа все більше набуває поширення помилкове використання термінів «військовий» та «воєнний» злочин у контексті притягнення агресора до відповідальності за скоєне на міжнародній арені. Тож, щоб зрозуміти за що та як буде покарано злочинця, варто, у першу чергу, встановити, у чому полягає принципова різниця між цими двома поняттями з юридичної точки зору.
Розмежування понять «воєнного» та «військового» злочинів
Військовий злочин – це злочин, вчинений при несенні служби у конкретній армії конкретної країни, що регулюється національним законодавством. Особливими ознаками такого злочину є об’єкт – офіційно затверджений порядок проходження військової служби та суб’єкт – військовослужбовці, а також військовозобов’язані під час проходження навчальних або спеціальних зборів. Скажімо, якщо військовий перевищує свої службові повноваження або ж, навпаки, є злочинно бездіяльним, – це є «військовим злочином». Варто зазначити, що у 2020 році з Кримінального кодексу України (далі — ККУ) було вилучено термін «злочин» та замінено «кримінальним правопорушенням», таким чином, на даний момент коректно вживати назву «військове кримінальне правопорушення».
У той же час, воєнний злочин – це порушення законів та звичаїв війни, що належать виключно до сфери міжнародного кримінального права. Найширший перелік воєнних злочинів закріплений у Статуті Міжнародного кримінального суду, більш відомому як Римський статут, де вони стоять поряд із такими злочинами як геноцид, агресія, злочини проти людяності. Так, відповідно до статті 8 до них, зокрема, належать грубі порушення Женевських конвенцій про захист жертв війни від 1949 року: умисні вбивства та катування цивільного населення в умовах проведення воєнних дій, порушення умов утримання військовополонених, знищення або присвоєння майна без воєнної необхідності, узяття заручників, незаконні переміщення цивільного населення тощо. Більше того, воєнним злочином також є здійснення заяв на кшталт «пощади не буде».
Українське законодавство не містить визначення поняття «воєнний злочин». Проте, попри його відсутність, ККУ де-факто дублює окремі положення щодо воєнних злочинів, передбачені згаданим вище Римським статутом, чим наділяє національні суди юрисдикцією щодо їх розгляду, а саме: мародерство (стаття 432), погане поводження з військовополоненими (стаття 434 ККУ), незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання ними (стаття 435 ККУ). Крім того, важлива відмінність між «військовими» та «воєнним» злочинами полягає у тому, що останні можуть бути скоєні лише за умови збройного конфлікту та під час безпосередніх воєнних дій. Натомість, військові кримінальні правопорушення можуть мати місце незалежно від цих факторів: під час проходження військової служби і в мирний час.
Крім того, якщо до відповідальності щодо скоєння військового злочину може бути притягнуто будь-яку військову особу, то у випадку воєнного – високопосадовців чи військове керівництво.
Отже, за воєнні злочини перед Міжнародним кримінальним судом постане не рф як держава, а її посадові осіби та інших учасників конфлікту, що безпосередньо приймали рішення та керували воєнною агресією. Держава ж може бути притягнена до відповідальності у інших юрисдикціях, таких як Міжнародний суд ООН у Гаазі. Саме до його компетенції входить прийняття рішення щодо зобов’язань сатисфакції, реституції та компенсації Україні від держави-агресора.
Юрисдикція Міжнародного кримінального суду над злочинами росії проти України
Незважаючи на те, що ані Україна, ані російська федерація не є сторонами Римського статуту, наша держава визнала його юрисдикцію щодо злочинів проти людяності, воєнних злочинів або геноциду ad hoc, відповідно до статті 12(3) Римського статуту, на підставі двох поданих раніше заяв Верховної Ради України. Перша стосувалась подій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, а друга, продовжуючи попередню, – усіх воєнних злочинів від 20 лютого 2014 року.
Так, головний прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі (МКС) Карім Хан вже проголосив, що робота зі збору доказів розпочалася. У заяві перелічені назви 39 країн (на дату цієї публікації їх чисельність збільшилась до 42), які звернулися до МКС, серед них такі країни як Велика Британія, Канада, Австрія, Литва та Польща. Докази російської агресії централізовано збираються державою на платформі https://warcrimes.gov.ua/ (Офіс Генерального прокурора), проте також можуть бути персонально надіслані на адресу офісу головного прокурора otp.informationdesk@icc-cpi.int (обов’язково має бути зазначено дату, час, місце події, а також будь-які додаткові обставини).
Проблема полягає у тому, що відповідно до Статуту МКС, судовий процес не включатимуть злочини агресії. Це пояснюється тим, що стаття 15-1 визначає: «Суд не здійснює свою юрисдикцію щодо злочину агресії, скоєного громадянами або на території держави, яка не є стороною Статуту». Навіть за умови, що Україна ратифікує Статут та стане державою-членом МКС, відповідно до статті 11(2) це не матиме зворотної сили, а, отже, справа не буде поширюватись на злочини агресії, що передували ратифікації. Крім того, варіант звернення Ради Безпеки ООН до МКС щодо цієї ситуації, унаслідок чого його юрисдикція б поширювалась і на злочини агресії зокрема, також не є можливим, доки росія має статус постійного члена Ради Безпеки ООН, що дає йому право ветувати будь-які рішення цього органу.
Альтернативи щодо розгляду злочинів агресії росії
Безперешкодні умови щодо притягнення до відповідальності міжнародних злочинців присутній зазвичай тільки у двох випадках: повна капітуляція загарбника (Нюрнберзький та Токійський трибунали) і рішення Ради Безпеки ООН (трибунал щодо Руанди). На жаль, обидва сценарії наразі видаються доволі малоймовірними.
Якщо відкласти МКС в бік, то друга можливість – це міжнародний трибунал, створений з конкретною метою. У нашому випадку: притягнення до відповідальності за агресію. Так, Chatham House озвучив два ймовірні шляхи: формування коаліції та створення нового статуту міжнародного трибуналу шляхом універсальної юрисдикції або укладення договору між Україною та ООН. Так, близько двадцяти світових держав, зокрема, Білорусь, передбачають універсальну юрисдикцію щодо злочинів агресії у національному законодавстві, що дозволяє вимагати кримінального провадження над обвинуваченою особою, незалежно від громадянства такої особи та території вчинення злочину.
З аналізу Статуту ООН та, зокрема, статті 41, випливає, що лише Рада Безпеки ООН наділена примусовими повноваженнями на створення такого трибуналу. Саме за таким механізмом у 1993 році за ініціативи Франції було створено Міжнародний трибунал для колишньої Югославії, рішення якого сьогодні є основним джерелом судової практики для МКС. Хоча аналогічні примусові повноваження у Генеральної Асамблеї ООН відсутні, проте її схвалення щодо створення такого трибуналу суттєво підкріпить легітимність таких дій та надасть характеристику суду як такому, що діє від імені ширшого міжнародного співтовариства.
Притягнення російського керівництва та військовослужбовців до міжнародної кримінальної відповідальності є реальною та першочерговою задачею українського правління, що потребує безпрецедентного рівня згуртованості від міжнародної коаліції. Підсумовуючи, найбільш реальним та дієвим механізмом є паралельний розгляд справ щодо злочинів на території України одразу у декількох юрисдикціях: Міжнародним кримінальним судом стосовно воєнних злочинів та спеціально створеним трибуналом щодо злочину агресії.
Оскільки світ як ніколи згуртований проти спільної загрози, шанси на створення такого трибуналу є більш ніж реальним. Так, Міністерство закордонних справ України вже розпочало роботу над розробленими провідними фахівцями з міжнародного права проєктами Декларації та Заяви із закликом до створення спеціального Трибуналу для покарання керівництва російської федерації за злочини агресії проти України. Тож найближчим часом варто очікувати на реальні результати цього процесу та перші заяви майбутніх членів коаліції.
Джерело: ЛІГА:ЗАКОН
