Автори:
Олександр Луговський, партнер ETERNA LAW
Роман Синюта, юрист ETERNA LAW
1 липня Верховна Рада схвалила законопроект про ратифікацію Конвенції про визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах (Гаазька конвенція про судові рішення). Україна — одна з шести держав-підписантів, та, потенційно, перша держава, що ратифікує Конвенцію. Крім України Конвенцію підписали Уругвай, Ізраїль, Коста-Ріка, російська федерація та США. Конвенція вступить в силу через 12 місяців після того, як її ратифікують дві держави.
Гаазька конвенція про судові рішення має на меті спростити та уніфікувати визнання і виконання іноземних судових рішень держав-учасників, за моделлю, подібною до Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень.
Національне регулювання
Сьогодні в Україні визнання та виконання іноземних судових рішень у цивільних або комерційних справах регулюється
– національним законодавством (напр. ЦПК України, Закон про міжнародне приватне право),
– міжнародними договорами (напр. Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах, Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах тощо).
Якщо такий договір відсутній, то судове рішення визнається відповідно до ЦПК за принципом взаємності. Вважається, що цей принцип існує, поки не доведено протилежне. Якщо ж відповідний міжнародний договір укладено, то його правила та вимоги мають пріоритет над положеннями національного законодавства.
Цивільний процесуальний кодекс передбачає перелік підстав, за яких суд може відмовити у визнанні іноземного судового рішення.
На практиці, одна з ключових підстав для відмови – неналежне повідомлення іншої сторони про процес.
В Кодексі зазначено, що у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.
У судовій практиці вироблені критерії того, що можна вважати належним повідомленням. Наприклад, КЦС ВС у постанові по справі № 201/3600/16-ц від 06 березня 2019 року вважає, що належність повідомлення сторони про судовий процес підлягає визначенню згідно з процесуальним законодавством держави місця проведення судового розгляду. Така позиція логічна, адже суд іноземної держави користується власними процесуальними правилами, що можуть мати свої особливості. В той же час, українському суду доведеться з’ясовувати положення процесуального права іноземної держави, щоб впевнитися, чи його вимоги дотримані.
Також, КЦС ВС у постанові по справі № 638/1720/20 від 14 липня 2021 року зазначив, що під «повідомленням про процес» слід розуміти саме сповіщення судом сторін про місце та час розгляду справи, що свідчитиме про ефективне забезпечення сторін «правом на суд». Виходить, ключовим є повідомити сторону саме про судове засідання, навіть якщо вона раніше отримала копію позову чи аналогічного документу.
Хоч ці позиції прямо не суперечать одна одній, вони можуть викликати додаткові запитання. Наприклад, коли сторона отримала позов, проте в подальшому ухиляється від отримання виклику в судове засідання. В цьому випадку, сторона може вважатися належно повідомленою про процес за правилами держави суду, проте не буде такою в контексті української судової практики.
Регулювання відповідно до Гаазької конвенції про судові рішення
Гаазька конвенція про судові рішення пропонує уніфіковане та дещо спрощене регулювання визнання та виконання іноземних судових рішень. Конвенція застосовується до цивільних та комерційних (господарських) справ, проте виключає деякі категорії справ, зокрема, щодо сімейних питань, наклепу, приватності, перевезення пасажирів і товарів. Крім того, Конвенція не перешкоджає визнанню та виконанню судових рішень згідно з національним законодавством
Відповідно до Конвенції, визнаються судові рішення, що набрали законної сили в державі ухвалення, та виконуються, якщо вони підлягають виконанню в державі ухвалення.
У визнанні чи виконанні іноземного судового рішення може бути відмовлено якщо:
-відповідач неналежно повідомлений про процес,
-рішення отримане внаслідок обману,
-рішення суперечить публічному порядку,
-процес суперечив угоді сторін про вибір суду, чи
-існує конфлікт з попередніми судовими рішеннями між тими самими сторонами з того самого предмету.
Доволі цікавим є положення про неналежне повідомлення відповідача. А саме, у Конвенції вказано, що у визнанні або виконанні може бути відмовлено, якщо документ, на підставі якого порушено провадження або еквівалентний документ, який містить виклад основних елементів позову
-не був вручений відповідачу завчасно та у такий спосіб, щоб надати йому можливість організувати свій захист, за винятком випадків, коли відповідач з’явився до суду та надав пояснення у справі і не оскаржив факт неналежного вручення у суді ухвалення рішення, за умови, що законодавство держави ухвалення дозволяло оскаржити рішення, або
-був вручений у запитуваній державі у спосіб, що є несумісним з основоположними принципами запитуваної держави стосовно вручення документів.
Ключовим елементом є вручення відповідачу саме позовної заяви, чи аналогічного документу.
Це дозволить йому дізнатися про існування та суть судового процесу. В подальшому, відповідач буде мати змогу організувати свій захист, зокрема, з’ясувати час та місце розгляду, призначити представників тощо. З іншого боку, після належного вручення позовної заяви подальше його ухилення від участі у судовому процесі втратить свій сенс.
Якщо виконання судового рішення запитується у державі, де знаходиться відповідач, важливим є й спосіб вручення йому позову. Зазначається, що такий спосіб має бути сумісним з основоположними принципами запитуваної держави стосовно вручення документів. Це положення можна розуміти так, що Конвенція допускає вручення у способи відмінні від порядку, передбаченого Гаазькою конвенцією про вручення судових документів. В такому разі, в Україні, наприклад, слід брати до уваги відповідні положення національних процесуальних кодексів. Критерієм для українського суду буде те, чи закордонна процедура сумісна з національною, а необхідність вдаватися в деталі іноземного процесуального права відпадає.
Як бачимо, порівняно з національним законодавством та актуальною судовою практикою, Конвенція залишає менше місця для маневрів недобросовісним відповідачам. Одночасно, критерії вручення стають більш зрозумілими для національних судів. Чіткий порядок повідомлення про процес забезпечує більшу передбачуваність у майбутній процедурі визнання та виконання.
Які зміни варто очікувати від ратифікації Конвенції?
Перш за все, хоч Конвенція і буде ратифікована Україною, вона ще не набере чинності. На разі, не зрозуміло, як швидко її ратифікує ще одна держава, та скільки загалом держав вирішать до неї приєднатися.
В той же час, коли Конвенція вступить в силу, учасники судового процесу зможуть скористатися уніфікованою та передбачуваною процедурою визнання іноземних судових рішень. Чим більша кількість держав приєднається до Конвенції, тим сприятливішим буде її вплив на міжнародну торгівлю та транскордонне судочинство. Крім того, більша передбачуваність у відносинах має підвищити інвестиційну привабливість держав-учасників.
Джерело: ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА
